Цікаві дивини

  Ріки крові стікали з цього пагорба! Проливали їх жорстокі завойовники та одна середньовічна красуня — Бона Сфорца д ’ Арагона. З останньою пов’язані наймоторошніші легенди та найцікавіші факти. Замкова гора у Кременці (Тернопільська область) більше відома у народі, як Бона. Саме сюди з’їжджаються численні туристи. Це й не дивно. Ще у часи Речі Посполитої в путівниках писали, що саме із замкової гори у Кременці відкривається найгарніший краєвид королівства. Історія замку кривавої королеви Ця так звана гора не надто висока. Вона піднімається всього на 105 м над містом. Її верхівку прикрашають величні руїни старовинного замку. Оборонна споруда на цьому пагорбі з’явилася дуже давно, але міняла свою подобу зі зміною століть. Вперше на цій горі звели дерев’яну фортецю ще за часів Київської Русі. У 1227-му році угорському королю Андрашу ІІ не вдалося захопити Кременець. На заваді став замок на неприступній скелі. Тоді Кременець був перспективним і самодостатнім містом, приваблив...

  «Незалежно від того, що ми (готи) говоримо в інтерв'ю, мас-медіа все одно в підсумку видають ті ж самі порожні стереотипи» , — зазначила готична журналістка та письменниця Ліїса Ладусер. Але чи не кривить вона своєю темною душицею? Що ми знаємо про готів? Це такі собі юні вбивці-ґвалтівники та людожери. У вільний час від основних занять вони полюбляють займатися сексом, приносити жертви Сатані та читати вірші. Все це одночасно та на кладовищі. Що ж коїться в їхніх головах? Ким насправді є готи? Тривалий час українські ЗМІ невпинно випускали все нові шокуючі сюжети про готів. Тепер преса не зачіпає Дітей Пітьми. Напевно, готи їх чимось дуже злякали, чи просто ненароком прокляли. Прибічників похмурої мікрокультури в Україні все ще чимало, але про них перестали говорити. Втім, тема готичності від цього не стала менш цікавою. Тож, піднімемо її з могили журналістського кладовища! Діти Ночі: хто вони? Кажуть, що їм нічого сказати — так пліткувала британська преса 70-х, приохочена...

Мрії — це мрії, робота — це робота. В дитинстві кожен з нас будує власне майбутнє у думках. Але про свої захоплення та наївні плани доводиться забути, коли настає час вступати до інституту. Так, мрії — це тільки мрії, а реальність — зовсім інша та дуже жорстка штука... Стоп! Трясця! Хто ж в біса будує цю реальність? Президент вирішує, ким має стати кожен громадянин, коли виросте?! Так, вирішувати тільки нам, але соціум завжди дуже активно втручається в чиїсь індивідуальні плани. Тому чимало музикантів грають у вільний від роботи час. Не дивно, що кар’єра артиста так не клеїться. Інші обирають більш оптимальний шлях — грають те, що люблять маси, але не дуже люблять самі. В результаті виходить якась компромісна напівміра, чи недомузика: ані унікальності, ані харизми. В обох випадках митець розчаровується у комерційній складовій творчості. Але проблема полягає в іншому. Щоб побудувати щось нове, самореалізуватися, потрібно чимось пожертвувати. Цим чимось є суспільна думка. Проте, бути соб...

Готична мікрокультура — не лише музика. Вона охоплює всі сфери творчості та навіть побуту. Але, хто б жахався її або захоплювався нею, якби не журналісти? Значну роль у розвитку готичності в Україні відіграв журнал «Gothica». Його засновником був простий студент Андрій Харкуша, більш відомий у похмурій тусовці як Featon. Спеціально до 15-річчя журналу «Gothica» ми дізналися, як створювався його перший випуск та інші цікаві дивини.   Як розповідає Featon, все почалося з фензину «Dark Culture». Це було у 2004-му році, коли готична субкультура набувала популярності. Фензин на 16-20 сторінок розкривав цікаві події зі світу чорної сцени. Він виходив щомісяця протягом року. На 13-му випуску Featon вирішив зупинитися та створити повноцінний журнал. 17-го березня 2006-го року в типографії вийшов тираж першого випуску «Gothica». Обкладинку прикрасила голомоза богиня Анна-Варні з «Sopor Aeternus». «Серйозний авторський склад підібрався. Матеріалів було багато, і номер вийшов досить велик...

  Що може бути спільного у рок-музиканта з прізвиськом Череп і дитячого психолога Олени? Діти! «Мы долго зависали с Леной в одной весёлой неформальной компании, в которую меня привела другая девочка, с которой я тогда встречался, — розповідає Ігор (Череп) Черепанов, лідер гурту Aghiazma . «Вся эта движуха происходила сначала в тусовке в «Трубе» (переход возле Майдану Незалежност і ), позже перенеслась на Подол, Лысую гору и другие места. Мы много времени проводили вместе и постепенно в неё (ред.: Лену) влюбились практически все парни из нашей компании, но почему-то все боялись к ней официально подкатить. В итоге я к ней «подкатил» в буквальном смысле. После какой-то пьянки мы легли спать на полу, и я, набравшись смелости, подкатился к ней по полу, и мы начали целоваться. Можно сказать получились такие спонтанные половые игрища». Результатом спонтанного кохання став шлюб і двоє дітей: донька Луна та син Тім. Сину дісталося більш земне ім’я, завдяки Тіму Бартону. « Очен...

Прогулянка кладовищем чи похід у церкву — майже те саме, що перегляд містичного фільму. Щороку кінематографісти пропонують нам черговий переказ давно відомої історії про боротьбу людства з вампірами, кохання між красунею та чудовиськом або апокаліптичне пришестя Христа. В сюжеті солодких «Сутінків» по суті лежить та сама історія, що й в драмі про Дракулу. Але чого ми знову і знову хочемо почути ці казочки? Для чого нам відчуття містичного? Розібратися в цьому нам допоможуть експерти! Нащо нам містика? «Мистика — это нечто такое, что сопровождает нас каждый день, но не доступно обычному взгляду. Это нечто загадочное, то, что человек не может объяснить рационально. Так исторически сложилось, что человек склонен «украшать» необъяснимое, добавлять либо чересчур позитивные, либо чересчур негативные качества — зависит от ситуации. Именно поэтому мистические темы уже столько веков привлекают наиболее романтических деятелей искусства. Я — одна из них» , — коментує Олена Кривов'яз, фр...

Неймовірний готичний ліс, звідки немає шляху назад. Його густі хащі порослих мохом і скручених від болю та горя дерев не дозволять залишити цей ліс живим. Не кожен наважиться прогулятися в цьому лісі, адже тут чатує сама Смерть... Це зловісне місце розташоване в Японії біля підніжжя гори Фудзі. Ліс під назвою Аокігахара вже давно став притулком Смерті, викликаючи підвищений інтерес у любителів містики й екстриму. Насправді, нічого аномального, або надприродного в цьому страшному лісі немає, просто японці звикли до смерті шанувати свої традиції. Щорічно в лісі Аокігахара знаходять близько сотні мерців. Саме в цій хащі багато людей відшукують вихід із безвихідного, покінчуючи з життям самогубством. В середині минулого століття в Японії вийшла у продаж книга «Ідеальне місце для самогубства». В ній йшлося про ліс Аокігахара. Після такої реклами, популярність цього місця різко зросла. У рік виходу книги там вчинили суїцид близько 500 молодих людей. Така сила мистецтва, або ...