Готичні родини: чи передавати неформальність у спадок?

 

Що може бути спільного у рок-музиканта з прізвиськом Череп і дитячого психолога Олени? Діти!

«Мы долго зависали с Леной в одной весёлой неформальной компании, в которую меня привела другая девочка, с которой я тогда встречался, — розповідає Ігор (Череп) Черепанов, лідер гурту Aghiazma.

«Вся эта движуха происходила сначала в тусовке в «Трубе» (переход возле Майдану Незалежності), позже перенеслась на Подол, Лысую гору и другие места. Мы много времени проводили вместе и постепенно в неё (ред.: Лену) влюбились практически все парни из нашей компании, но почему-то все боялись к ней официально подкатить. В итоге я к ней «подкатил» в буквальном смысле. После какой-то пьянки мы легли спать на полу, и я, набравшись смелости, подкатился к ней по полу, и мы начали целоваться. Можно сказать получились такие спонтанные половые игрища».

Результатом спонтанного кохання став шлюб і двоє дітей: донька Луна та син Тім.

Сину дісталося більш земне ім’я, завдяки Тіму Бартону.

«Очень люблю этого кудрявого старикашку», — пояснює Ігор.

Сама ж Луна не ображається на батьківську чудернацькість і своє дивне ім’я.

«Я абсолютно никак не отношусь к неформалам. Я бы даже сказала, что и моя внешность, и позиция больше характерны «типичному подростку», но мне очень противно это определение, так что я не знаю, как себя назвать, — коментує Луна.

«При этом я абсолютно спокойно отношусь к нефорам и не считаю нормальным, когда людей, пытающихся внешними способами показать свой нрав, как-либо унижают, либо относятся к ним иначе. Относительно буллинга…вообще нет, прям вот абсолютно. Иногда даже я кому-либо грубо высказываю что думаю, но на меня в жизни никто не лез, только если конфликт начинался с моей стороны, ибо с моим характером весьма сложно спорить».

Тож, інколи сім’ї та історії кохання бувають дуже різними. Але навіть у родинах із вельми нестандартними поглядами можуть бути цілком гармонійні стосунки одне з одним та навколишнім світом.

Готична YouTube-блогерка Lacrimama любить одягати своїх маленьких діточок у чорне. В їхньому гардеробі чимало темного одягу з черепами та шипами. Втім, не все так однобоко. Традиційні дитячі речі з ведмедиками та супергероями також є в їхньому гардеробі.

Lacrimama зазначає, що не хоче нав’язувати дітям свої смаки. Жінка намагається представити їм різні варіанти. Діти самі обирають, що носити.

Втім, існує чимало готичних династій, неформальність яких передається ще з далеких 70-хх рр. Нерідко в таких сім’ях батьки навмисно стараються виховати неформала.

Цілком природно, що татусі й матусі хочуть дати дитині те, що вважають найкращим. Але чи слід передавати готичність у спадок? Чим закінчується заплановане виховання людини за конкретним шаблоном? Про це я запитала у сімейного психолога Андрія Кузьменка.

Виростити неформала: на що це схоже?

Андрій Кузьменко наголошує: задача батьків — познайомити дитину з різноманіттям світу. Так у дитячій підсвідомості закладається право вибору. Нав’язування свого світогляду лише спотворить світосприйняття дитини та зіпсує її подальшу долю. Експерт зазначає, що розвиток у моносвіті, де існує лише одне правильне кредо, породжує радикалізм. Подорослішавши, дитина зіштовхується з тим, що реальний світ не відповідає її уявленням. Як наслідок, така особа вступає в боротьбу з навколишнім світом. Яскравим прикладом слугує радикальний ісламізм. Втім, скоріш за все, нащадок готичної родини не вчинить акт тероризму в ім’я Тіло Вольфа, чи бодай Меріліна Менсона.

Проте, будувати якісні комунікації, професійно розвиватися та рости над собою така людина не зможе. Однобокість світогляду примусить її жити у нескінченному конфлікті, який може призвести до руйнації особистості.

Але можливий інший сценарій. Батьківська неформальність може стати нав’язливою нормою, яка викличе протест. Втім, дитина не матиме альтернативи. Це складе для неї безвихідну ситуацію. Ставши заручником батьківського кредо, дитина муситиме боротися за свободу своєї особистості. Наслідком стануть гучні конфлікти у сім’ї.

Разом з тим, батькам не варто змінювати себе заради дитини. Ставати нормальними, задля комфорту малечі — безглуздий подвиг. Коли дитина виросте, вона дещо віддалиться від батьків. Скоріш за все, її життєвий шлях не буде схожим на той, який змалювали батьки у своїх мріях. Як правило, тоді татусі й матусі виставляють перед недолугим нащадком рахунок. Але шантаж в дусі «Я для тебе, а що ти?» лише загострить проблему. Не приносьте жертви.

Втім, пересічні громадяни виховують своїх дітей такими ж пересічними громадянами. Чому від неформального зростання дитина має постраждати?

Як зазначає експерт, пересічні громадяни є «всеїдними». Їхнє життя не обмежене певними канонами мікрокультури. Тому дитина автоматично отримує відносну свободу вибору. Вона має однакове право на пересічність і неформальність. Якщо дитину виховують в рамках мікрокультури, на цьому тлі формується відчуття певної унікальності. Але її не визнає суспільство, адже неформали залишаються у меншості. Це сприяє вищезгаданому конфлікту із зовнішнім світом.

Андрій Кузьменко закликає батьків будувати відносини з дітьми на довірі. Якщо в сім’ї буде взаємоповага, толерантність, цінування одне одного та відкритість, то існуватиме довіра у відносинах. В такій атмосфері дитина не відчуватиме себе самотньою, зрадженою та знеціненою. Тож, їй не доведеться вдаватися до радикальних методів самовираження, ховатися в сірій масі чи виражати протест через маргінальний спосіб життя.

Власне, не силуйте малечу своїми вподобаннями. Окрім готики дайте їй спробувати інші стилі та познайомитися з іншими поглядами. Нащадок не мусить бути схожим на своїх батьків. Він має гідно побудувати своє життя, а для цього йому потрібен різнобічний світогляд.

Будьте собою і дозвольте дитині цю розкіш!

 

Автор: Юлія Мостова