Бути іншим заборонено: чому карають за неформальність?

«Поверни мені мій 2007-й!» — це гасло продовжує лунати серед тих, хто у юності був неформалом. Вочевидь, ці люди сумують за часами, коли могли проявляти свою індивідуальність за допомогою іміджу, ходити на вечірки та радіти простим речам. Але хто зараз їм забороняє робити все це? Тоді, у 2007-му, заборон було значно більше. На відміну від сьогодення, у 2007-му за пірсинг у брові можна було поплатитися життям. Чому ж певні прошарки суспільства настільки недружньо ставилися до неформалів? Що ми робили не так?

Повернути 2007-й легко: криваві бризки минулого

Вирушити у минуле не складно, достатньо купити квиток до Росії. Неформалів, зокрема готів, там досі багато, та й ксенофобія тримається на високому рівні.

У квітні цього року резонансний інцидент стався у російському містечку Прокоп'євську. Там на готичного студента Олександра напало троє гопників. Злодії вимагали від хлопця, щоб він зняв пірсинг. Також у них були претензії щодо стилю його одягу. Аби бути переконливішим, гопники погрожували Олександру ножами та електрошокерами. Коли хлопець відмовився виконувати недоумкуваті вимоги, злодії почали розправу. Один із гопників тримав Олександра, інші жорстоко били його.

Криваве покарання за неформальність припинили перехожі. Зловмисники відпустили хлопця, проте призначили йому «стрєлку» за 2 дні.

Про жахливий випадок дізнався директор коледжу, в якому вчиться Олександр. Він переконав студента звернутися до поліції. Правоохоронцям вдалося встановити особистості нападників. Ними виявилися Максим Дєгтярьов, Антон Жумбаєв та Євген Богданов.

Подібних випадків у Росії чимало. Але подібне періодично трапляється й у нас.

У 2019-му році суспільство шокувала подія, яка сталася на Контрактовій площі в Києві. В одній із компаній підлітків, що там прогулювалася, був хлопець-неформал на ім’я Андрій. Як зазначають у ЗМІ, юнак полюбляє одягатися в чорне та має чорне волосся. Своє фото Андрій надавати не захотів, оскільки побоюється помсти з боку друзів нападників. Тож, вигляд цього парубка став причиною конфлікту. До компанії підійшло двоє молодиків. Вони стали принижувати Андрія через його імідж. За хлопця вступилися друзі. В результаті почалася бійка. Найбільше дісталося 19-му річному Руслану. Нападник вдарив його по голові. Внаслідок важкої травми хлопець впав у кому. Злочинці втекли, але їх зафіксували камери спостереження.

Скоро поліція заарештувала одного з нападників у Житомирській області. Затриманий видав свого спільника. Як виявилося, після нападу на купку підлітків, браві хлопці пограбували перехожого.

Час від часу подібні ситуації відбуваються у Києві. Обставини в провінціях і селах дещо складніші. Тамтешнє населення відверто виказує свою нетолерантність до неформалів. Нещодавно мені у Facebook один свідомий громадянин написав приватне повідомлення. В ньому чоловік зазначив: якби зустрів мене на вулиці, то розстріляв би. Лист був приправлений нецензурною лайкою. Все через те, що добродій сприйняв мене за сатаністку. Сказавши все, що хотів, герой поспіхом заблокував мене.

Хай там як, приниження за «невідповідну» зовнішність — це неприпустимо, але притаманно радянській епосі та її вихідцям. В СРСР існували добровольчі групи громадян, які застосовували силу, стараючись зробити неформалів зразковими товаришами. Таких у рокерській тусовці називали бидлом. Ці дружинники здійснювали напади після сходок і рок-концертів. Неформалів били, різали їм одяг і обстригали волосся.

Таке собі відформатовування людей не засуджувалося широким загалом. Навпаки, радянська влада спонукала до цього. Аналогічні настрої вирували у Києві навіть у тому ж 2007-му. Щоправда, повідомлення про злочини, скоєні на підставі неформальності жертви, у провінційних ЗМІ зараз не зустрічаються.

Безумовно, історія побиття не почалася на піку популярності субкультур. Це сталося набагато раніше. Чому ж в Україні досі є упереджене і навіть вороже ставлення до неформалів?

Маргінальна правота

Як видно з вищевикладеної інформації, одними із найбільших противників неформалів є гопники. Та хто вони такі? Чому природа помиляється?

Субкультура гопників зародилася у Росії. Наприкінці ХІХ століття у Петербурзі відкрилося «Городское общество призрения» (ГОП). Туди звозили злодюжок, які займалися дрібними крадіжками на вулицях і вокзалах. Організація надавала їм притулок. Після Жовтневої революції цей гуртожиток не стали розформовувати. До пожильців ГОП підселили робітничих селян, а заклад перейменували на «Городское общежитие пролетариата». Тож, ГОП нікуди не подівся. Оскільки у стінах гуртожитку панували кримінальні закони, нові мешканці дуже швидко перейняли культуру вуличних злочинців. Як переповідають, рівень злочинності у районі доволі стрімко зріс, а містяни почали називати жителів ГОПу гопниками.

Втім, характер гопницької культури відповідав норову СРСР. За статистикою, кожен 9-й мешканець радянської Росії сидів у в’язниці. В Україні такі показники могли бути вищими, через акції протестів і визвольницькі настрої. Що могли ув’язнені батьки дати своїм дітям? Здебільшого, їх виховувала вулиця. Люди, які почуваються непотрібними, схильні до агресії та до самоствердження за допомогою насильства. Докладніше про це описано в статті «Небезпечне безглуздя: як припинити дитячі бійки?».

Після розвалу СРСР рівень культури в країні значно погіршився. Про це свідчать чисельні соціальні дослідження. Через скрутне економічне становище, нестале законодавство та ріст злочинності українське суспільство набуло маргінального характеру. Тоді ж, у 90-х рр., виник новий підвид гопників. Хлопці з сємками взялися полювати на неформалів. Як правило, гопники нападали великими групами на тих, хто не міг чинити ефективний опір. Попри те, що ці люди провокували конфлікти, позбавитися їхньої уваги було нескладно. Достатньо проявити психологічну стійкість чи фізичну перевагу.

Слід зазначити, що суб’єкти розгляданої мікрокультури не називають себе гопниками. Їм більше подобається термін «чоткіє пацани». Цікаво, що більшість слів кримінального сленгу тягне своє коріння з їдишу. «Пацан» походить від лайливого слова «поц» і перекладається як «маленький член».

Втім, здається, гопники про таке не знають.

У квітні 2013-го року їхня культура досягла найвищого рівня розвитку. Гопники здійснили урочисту ходу центром Києва. Акція відбулася під гаслом «Гоп-стоп — це не понт. Гоп-стоп — це стиль життя». Учасники дійства зберегли всі канони. Вони прийшли у кепках, спортивних костюмах і класичних черевиках. При собі демонстранти також мали барсетки, чотки та сємки.

Все ж, тимчасова медійність не врятувала субкультуру від зникнення.

Після Революції гідності гопників майже не лишилося. Чому ж не виникла нова дегенерація цієї субкультури? На те є кілька причин.

У 2005-му році сайт «Україна кримінальна» описав два способи боротьби з гопниками:

·        Знищити всі соняшники на Русі, і почнеться мор гопників;

·        Спалити кепку («кепар»).

Але вочевидь відбулося дещо інше...

Насправді не варто дивуватися поширеності гопників у країні, яку очолював колишній зек. Після Євромайдану відбулися певні зміни у менталітеті громадян. Люди захотіли жити краще, а для цього потрібно бути кращими.

Нове покоління вже не змушене зростати, як діти підворотень. В містах з’являється все більше культурних і спортивних просторів, доступних для багатьох. Крім того, гарне освітлення та камери спостереження роблять вуличну злочинність не такою романтичною. Але все це — далеко не все.

Особлива політика

Від гопників не суттєво відрізнялася міліція. У 90-х рр. і на початку 00-х рр. вартові порядку часто безпідставно обшукували неформалів. Масові «пакування» нерідко проводилися на сходках. До цього спонукали не лише упередження, але й стереотипи, які мали підстави.

Радянські рокери були такими ж громадянами СРСР, і, хоч не приймали «совкову» культуру, але з дитинства були просочені цією ментальністю. У 90-х рр., в період суспільної маргіналізації, неформали також не змогли уникнути цієї тенденції.

Через відсутність нормальних місць для культурного відпочинку, українські рокери проводили своє дозвілля у різноманітних «заброшках». Перебуваючи у місцях, куди побоювалися йти «нормальні люди», далеко не всі неформали поводилися пристойно. В період розповсюдженості наркотиків чимало юних рокерів задля інтересу пробували «ніштяк». Тож, грою на гітарі та обміном аудіозаписами тусовка не обмежувалася. Саме тому міліція влаштовувала рейди, через що також страждали законослухняні та порядні рокери.

У новому українському суспільстві неформали стали асоціюватися з образом сибірських панків, які ані бруду, ані фекалій не бояться.

На початку нового тисячоліття цей образ ще існував у свідомості. Тому організувати рок-концерт у гарному клубі було практично неможливо.

Але не тільки маргіналізованість неформалів штовхала міліцію на брутальні дії. Пострадянські політики зберегли особливе ставлення до рокерів.

У 2008-му році депутати російського Парламенту створили незвичайний законопроєкт. В тексті йшлося про заборону дитячих іграшок, які можуть наштовхувати на скоєння терактів чи дій сексуального характеру. Зокрема нелегальними вважаються цукерки та іграшки у вигляді скелетів, мікробів тощо. Всі західні свята, традиції та модні віяння пропонується заборонити. До списку шкідливих факторів, які негативно впливають на розвиток молодого покоління, потрапили емо та готи. Перших звинуватили у культі суїцидальності, других — в популяризації бісексуальності.

«Вартість сексуальних послуг неповнолітнього-повії в готичній атрибутиці нижча, ніж у курсанта військового училища, але вища, ніж у звичайних голубих повій», — коментують ініціатори законопроєкту.

Крім того, емо та готів прирівняли до скінхедів і звинуватити у тероризмі.

«Із нинішнім молодим поколінням уже нічого не можна зробити — воно безнадійне. Треба врятувати тих, кому зараз два роки, та тих, хто ще не народився», — пояснює режисер і депутат Думи, Станіслав Говорухін.

Закон мав набути чинності у 2009-му році. Але попри акції протестів ця ініціатива не була ухвалена Парламентом. Ходили чутки, що подібний закон просуватиметься в Україні. Нічого дивного в цьому не було. За президентства Януковича Україну підганяли під російський формат. Копіювання законодавчих ініціатив і законів було цілком очікуваним.

Перед «Євро-2012» представники однієї з прокуратур Львова виступили з ініціативою примусово поставити на облік всіх неформалів міста. На думку авторів ідеї, представники молодіжних субкультур погано впливають на інших підлітків і втягують їх у кримінал. Таким чином у Львові намагалися підготувати місто до приїзду іноземних гостей. Все ж, вимога прокурорських працівників не була виконана через обурення громадськості.

Тож, чи варто повертати минуле? Найкращий час — це той, в який ми живемо, бо хід його подій можна змінити. Будьте собою та ставайте кращою версією себе!

 

Автор: Юлія Мостова