Небезпечне безглуздя: як припинити дитячі бійки?

 

Новий шкільний рік не встиг розпочатися, як ознаменувався черговим недитячим скандалом. У кращих традиціях боїв без правил двоє 5-касників з’ясовували стосунки. Подивитися на це захопливе дійство зібралося чимало підлітків. Хлопці красномовно роздавали підказки, а одна з дівчат зафільмувала бійку. Сталося це у луцькій школі №16. Втім, подібних випадків в Україні значно більше, ніж новин за цією темою. Нерідко учасники кулачних конфліктів потрапляють до шпиталів.

Ще однією загрозливою тенденцією стала популярність спільнот у соцмережах, типу «Забей» у «ВКонтакт». Їх учасники мають знімати відео з побиттям, які змагаються за рейтинги.

Чому ж подібне відбувається? Як припинити небезпечне безглуздя? Про це читачам розповідає психолог Андрій Кузьменко.

Шоколадки та інші неочікувані причини

Як зазначає психолог Андрій Кузьменко, у дітей дуже багато енергії. Цьому значною мірою сприяє сучасне харчування. Чимало продуктів містять глюкозу, яка є природним енергетиком. Якщо енергію нікуди подіти, вона трансформується в агресію. Сучасні діти, здебільшого полишені на самих себе, вони не можуть себе чимось зайняти, значною мірою та активно самореалізовуватися. Ситуацію погіршив карантин, який на тривалий час позбавив дітей повноцінних соціальних контактів. З цього випливає й друга причина агресивності малолітніх:

«Коли дитина полишена сама на себе, вона відчуває тривожність через те, що її ніби не існує. Вона нічим не зайнята, на неї ніхто не звертає увагу і це породжує велику кількість страхів, страх породжує агресію», — пояснює Андрій Кузьменко.

Тож, підліткові бійки, а зокрема їхнє фільмування — чудовий спосіб, щоб реалізувати свою енергію та привернути до себе увагу. Окрім того, цей метод допомагає дитині побороти власні страхи перед суспільством і примусити інших себе боятися. З того моменту така собі жертва набуває могутності у своїх очах. Слід зазначити, що подібному розв’язанню власних проблем сприяє масова культура. Здебільшого вірусним стає контент, який містить сцени насильства. Найпопулярніші ток-шоу завжди пов’язані зі скандалами та агресією, що дорослі люди вельми позитивно сприймають. Діти спостерігають за цим і роблять логічний висновок: найпростіший спосіб привернути увагу та здобути популярність — відверта агресія. Тож не дивно, що жорстокі бійки серед підлітків — явище доволі поширене. Як правило, батьки розраховують, що з часом поведінка дітей зміниться сама собою. Але не варто себе обманювати.

Вчителі не виняток

Схильність до рукоприкладства у багатьох не проходить і з часом. Торік на очах у першокласників побилися дві вчительки — Ніна Назарчук і Тетяна Хуторянська. Сталося це у селі Решуцьк, що на Рівненщині. Дівчатка не поділили посаду. Ніна Назарчук, нині вчителька молодших класів, 20 років обіймала посаду директора цієї школи. Нещодавно її звільнили від виконання обов’язків керівника та на це місце призначили Тетяну Хуторянську. Ображена Ніна не змогла пережити, що мусить працювати під управлінням молодшої фахівчині. Тож, не зважаючи на учнів, досвідчена колега почала чи то штовханину, чи то смиканину з Тетяною. Як би це дійство не назвали, батьки боялися довіряти виховання своїх дітей Ніні Назарчук. У місцевому департаменті освіти та культури великої проблеми не побачили, тому не звільнили розлючену вчительку. Тим часом батьки не пускали дітей до школи, аби ті ненароком не потрапили під гарячу руку...

Тож, не все дорослі дорослі... На думку психолога, така поведінка свідчить про зациклювання на минулому. Такі люди не переростають свої проблеми та не дорослішають. В їхньому житті нічого не відбувається, та вони нічого для цього не роблять.

Втім, будь-яку проблему завжди можна розв’язати. Як же ж це зробити?

Щоб позбутися нездорової агресії

«У першу чергу необхідно позбавити дитину відчуття тривожності, — пояснює Андрій Кузьменко. — Для цього потрібно займатися дитиною, приділяти їй увагу, а не просто водити на якісь гуртки. Тоді дитині не доведеться виборювати собі простір для самоствердження. Здорове спілкування з батьками дає відчуття захищеності. Захищеність заспокоює, вона надає можливості для розвитку. Це базовий елемент. Коли у вас немає відчуття захищеності, ви скоріш за все не будете думати, якими фарбами малювати, чи яку пісню заспівати, ви думатимете, кому дати у рило, аби вам нічого не загрожувало».

Разом з тим, ніщо не з’являється зненацька. Кожне явище має підґрунтя. Як же виявити дитину потенційного агресора?

«В першу чергу це неспокійні діти, ті, яких ми звикли називати непосидючими, — продовжує психолог. — Але це не зовсім непосидючість. Така дитина не може ні на чому зосередитися, їй складно сидіти на місці, їй потрібний якийсь постійний рух, постійно змінювати види діяльності. Ця дитина боїться усамітнення. Також буває навпаки: дитина стає дуже замкненою, у неї є проблеми з комунікацією. Це дитина, яка залежить від гаджетів і відеоігор, тому що все це — способи заспокоїтися».

Чому ж відбуваються подібні речі? За словами Андрія Кузьменка, схильність до насильства пробуджується у жертвах домашнього насильства. Мова йде не тільки про фізичний вплив. Чимало батьків вважає, що їхні обов’язки перед дитиною вміщуються в тарілці. Але потреби дитини значно ширші, ніж прийом їжі. Дитина не може існувати відокремлено. Через відсутність якісного спілкування з батьками та постійної взаємодії, дитина почувається в небезпеці. Як наслідок — розвиток страхів, які породжують схильність до насильства в інтересах самозахисту. Втім, батьки не розуміють, що, ігноруючи свою дитину, самі стають домашніми насильниками. Ставши на цей шлях, дитина усвідомлює свою роль, яка її цілком влаштовує. Змінити свою поведінку малолітній насильник може, тільки якщо стане жертвою. Якщо його дії засуджуються у його мікросоціумі, йому доводиться задуматися та корегувати свою поведінку.

Щоб уникнути такого сценарію, батькам необхідно спілкуватися з дитиною. Окрім цього важливо надати їй ресурси для самореалізації. Відправляйте дітей на гуртки за їхніми інтересами.

Разом з тим, діти з хобі часто стають жертвами цькувань. Ця проблема в Україні виникла через насадження радянської ментальності, де людина сама по собі нічого не вартує, цінність має лише колектив. Тож відриватися від нього або бути якимось іншим — суворо заборонено. Прояви певної соціальної відповідальності на кшталт збору макулатури також носили колективний формат і мали примусовий характер. Всі знали, що мусять робити, але ніхто не задумувався про те, чого хоче. Коли СРСР розпався, «обязаловка» зникла. Ми вже нікому нічого не винні, але все ще нічого не хочемо. Через це хобі та позакласні заняття стали такою собі ознакою фриковості. Разом з тим, у школах немає інструментів для заохочення дітей до саморозвитку поза програмою. Попри те, що існує велика кількість державних спортивних гуртків і шкіл творчості, вони ніяк не рекламуються та не популяризуються.

Важливо не тільки те, що власне хобі допомагає дитині розкритися та розвиватися. Заняття у гуртках також вчать будувати комунікації та вправно співпрацювати з іншими.

Андрій Кузьменко зауважує, що найголовнішою цінністю держави має бути людина та продукт, який вона створює. Україна рухається у цьому напрямку, але робить це вельми повільно. Пришвидшити рух у свідомості людей, як не дивно, можуть закони, що забезпечують захист особистого простору громадян. Йдеться не тільки про булінг чи мобінг, а й про побутове хамство, грубість, образи в соцмережах тощо.

Тож, ми мусимо пам’ятати: окрім прав кожен із нас має обов’язки.

 

Автор: Юлія Мостова