Київські рокери: як музика зруйнувала Радянський Союз?

 

Їх запроторювали в психлікарні, садили в тюрми і били на вулицях. Але ніщо з цього не змушувало обстригти хаєр і забути про рок, адже рок — це свобода і вміння її висловити. Чому ж радянська влада намагалася знищити рокерів? Чим все це обернулося?

Покарання за популярність

СРСР, як всі тоталітарні держави, займався спотворенням реальності заради власної ідеології. Для збереження влади й особистих інтересів високопоставленим чиновникам доводилося нахабно брехати. У жертву вождям приносили людські долі.

Щоб зберегти силу свого гіпнозу, влада Радянського Союзу ввела жорстку цензуру. Всім представникам мистецтва доводилося створювати лише те, що вигідно уряду. Особливо невигідними для радянської системи стали західні культурні віяння. Найнебезпечнішим з них виявився рок. Цей музичний напрям несе в собі протест і високу чутливість до соціальної несправедливості.

Але не тільки волелюбність рокерів лякала радянських чиновників. Різноманітність мистецтва означала свободу вибору, скуштувавши яку людина не зможе зупинитися. «Совєти» міркували: якщо товариш сьогодні сам вибрав музику до смаку, завтра він зажадає проведення виборів генсека. Власне, така думка є виправданою. Щоб не допустити цього, уряд уперто просував однотипне прорадянське мистецтво. Все-таки, бунтівний рок прорвався крізь «залізну завісу».

Цей жанр став поширюватися на радянських землях у 60-х рр. Пластинки західних рок-груп в «Країну совєтів» привозили іноземні студенти та дипломати. Люди, яким вдалося втекли з більшовицьких країв, висилали радянським родичам новомодну музику. Так процвітала спекуляція. Вартість однієї платівки зарубіжної рок-групи становила половину зарплати інженера. Але заборонений плід солодкий, тому на нього не шкода грошей. Крім того, меломани навчилися копіювати платівки. Якість виходила жахливою, але це здавалося кращим, ніж нічого.

Мода на рок швидко набула політичного контексту, особливо для тих, хто мріяв про незалежність України. Музичне хобі стало своєрідною боротьбою з системою, яка знищила тисячі українців. На цьому ґрунті неймовірно швидко множилося число радянських рок-груп. Музикантам доводилося вести підпільну діяльність, оскільки всі вони переслідувалися владою. За відвідування рок-концертів або виконання рок-музики виганяли з роботи і навчальних закладів. Зі школи відраховували з абсурдними формулюваннями типу «брав на гітарі західні акорди». Багатьох музикантів звинувачували в розігруванні гомосексуальних сцен на концерті або у виступі голяка. Насправді радянські рокери не робити на сцені нічого сексуального, але їх поведінка все ж не вкладалася в головах співвітчизників. Аж надто ці патлаті й обірвані хлопці не скидалися на Йосипа Кобзона.

Імідж, що не відповідав вигляду радянського громадянина, часто ставав приводом для затримання на вулиці. Нерідко охоронці совкового порядку завалювалися на рокерські квартирники (домашні посиденьки з гітарою) і заарештовували всіх присутніх.

Разом з тим, влада поширювала в масах інформацію, що дискредитує рокерів. Як згадує Віталій, один з київських рок-музикантів 70-х рр., його батько, оперний музикант, ніколи не йшов з ним поруч по вулиці. Він просив сина перейти через дорогу. Рок-група Віталія виступала на весіллях з популярними хітами естради. Коли всі присутні доводили себе до потрібної кондиції, музиканти бралися за виконання власних рок-композицій.

Переслідувані не мали права виступати в будинках культури. Збирати публіку доводилося у закинутих будівлях та інших екзотичних місцях.

Тим не менш, правоохоронці не чіпали музикантів, поки ті не ставали дійсно популярними. Яскравим прикладом слугує гурт «Трубный зов». На біду музикантів, вони стали популярними за кордоном. Пісні «Трубного зова» зазвучали на станціях «Голос Америки» і «ВВС». Через кількахвилинну славу лідера гурту В. Барінова відправили на примусове лікування до психіатрії. Ще два учасники колективу на кілька років сіли у в'язницю. Такий випадок аж ніяк не поодинокий. По тих, хто не підходив під радянсько-раболіпний формат, проходилися катком пролетаріату. Діставалося також і київським рокерам. Як тоді говорили в столичній тусовці: «Якщо в Ленінграді ріжуть нігті, в Києві рубають пальці».

Але попри все це, рок вижив. Цьому посприяла смерть ЧАЕС.

Київський рок-клуб: яким він був?

Як розповідають рокери тих часів, все навколо втратило сенс. Мислення робітників і селян змінив вибух у Чорнобилі. Тоді люди зрозуміли, як довго і як жахливо їх обманювали. Влада втрачала довіру, а її гіпнотичний вплив знижувався. Люди прагнули змін. Здавалося, що рок здатний все змінити. Саме тоді київська рок-тусовка стала стрімко розвиватися. За словами інсайдера, уряд Радянського Союзу зрозумів, що не може придушити рок, тому вирішив перетворити його в таку собі комсомольську організацію. З цією метою виділялися великі інвестиції.

Так утворився офіційний київський рок-клуб, який став абсолютно унікальним явищем в історії музики. Він розташувався в БК заводу «Більшовик». Там відкрилися репетиційна база і зал для виступів. Стати членами рок-клубу могли тільки досвідчені музиканти. Про професійність ніхто не говорив. Рок-виконавцями ставали будь-які прихильники жанру. Але їх музична неграмотність і сильне бажання висловитися через творчість породжували цікаві рішення.

Державні рок-клуби відкривалися практично у всіх обласних центрах. Але київський відзначився сміливістю ідей та унікальністю звучання. В українській столиці стрімкий розвиток отримали арт-рок та експериментальні жанри.

Кожна група відрізнялася власними фішками. Одним з найбільш вражаючих колективів став гурт «Титаник». Під час виступу її фронтмен відстібав свій протез і жбурляв його в публіку. Це справляло незабутнє враження.

Варто зазначити, що вже тоді стали з'являтися україномовні групи з фольклорним звучанням. Серед представників таких були легендарні «Кому вниз» і «Воплі Відоплясова» на чолі з неповторним Олегом Скрипкою.

Як жартували тодішні музиканти, київський рок-клуб цікавіший за ленінградський: тут менше наркотиків, тому вся енергія йде на творчість.

Безумовно, БК «Більшовик» був не єдиним місцем тусовки любителів бунтівного року. Столичні нефори зустрічалися на «балці». Спершу вона розташовувалася поблизу КПІ. Пізніше тусовка перекочувала на галявину біля магазину «Мелодія» (ст. м. «Дружби народів»), а потім під метро Університет. До кінця 80-х вона облаштувалася на Великій Житомирській. Ще одним популярним місцем зустрічей стало кафе «Донецьк». Скрізь рокерів ганяли не тільки менти, але також свідомі громадяни. Попри державну підтримку, неформалів намагалися тримати в жорстких рамках. Часто після концертів на натовп мирних меломанів нападали міліціонери з кийками. Нерідко їх замінювали прості радянські товариші, прозвані в тусовці бидлом. Вони не тільки били неформалів, але також обстригали їм волосся та різали одяг.

Різали також репертуар музикантів. Перед кожним виступом потрібно було надати тексти пісень на затвердження. Цензуру не проходила велика кількість композицій. Такі треки не допускали для публічного виконання. Але, незважаючи на це, їх все одно грали зі сцени. Правда, в ці моменти в БК зовсім випадково зникала електрика.

Але все це лише стимулювало музичних бунтарів.

Артисти продовжували працювати над новими піснями. Кожен концерт ставав великою подією, яка змушувала переглядати власне мистецтво. Такий активний творчий пошук робив кожне шоу неповторним. Цей підхід привертав все більше число слухачів. На концертах зали завжди були переповненими.

Розпад Радянського Союзу суттєво змінив реальність. Це відбилося на музиці. Виникли не лише нові жанри, а й нові загрози для неформалів. Як далі розвивалася тусовка та як її намагалися знищити — читайте у наступних матеріалах…

 

Автор: Юлія Мостова