Голоси порожнього підземелля: які таємниці приховує Зелений театр?

 

Паркова алея — романтичне тінисте місце на схилі біля Дніпра. Щоправда, вигляд у нього якийсь похмурий, тут навіть трохи страшно. Можливо, моторошки по шкірі навіюють чисельні привиди, які збиралися тут століттями. Чому ж вони застрягли на Парковій алеї? Що тут було та що може статися?

Вогняне Провалля та порочні діти

Ще з давніх-давен Паркову алею називали Проваллям. Згідно з легендою, колись на місці нинішнього Зеленого театру було язичницьке капище. Але з приходом християнства прадавню святиню спалили, а замість неї збудували храм. Те, що сталося, розгнівало волхвів, і вони наклали на це місце прокляття вогню. Все, що тут будується, мусить згоріти...

Пізніше на місці Зеленого театру з’явився цвинтар для вбитих немовлят. Всі поховані були плодами гріховних зв’язків місцевих черниць. Тут також існувало велике кладовище, на якому ховали людей різних соціальних прошарків. Багаті могили приваблювали мародерів, які охоче обкрадали поховання і самих покійників.

З того часу стали ходити й множитися чутки про демонічних мешканців цієї місцевості.

Підземне будівництво

На початку ХІІ століття тут збудували дренажні шахти. Подейкують, що ці катакомби видалися дуже глибокими. Вони налічували 9 ярусів. Така гіпотеза породжує інше припущення — ніби підземний Київ набагато більший, ніж наземний.

У середині ХIХ століття у Проваллі звели дві підпірні стіни, щоб зміцнити Печерську фортецю. Верхня стіна не мала важливого військового значення. Нижня прикрила проходи до ланцюгового мосту, а також охороняла Подільську та Микільську брами.

Обидві стіни з'єднали підземним ходом. Від них також тяглася підземна дорога до арсенальських майстерень та водокачки, розташованої на березі Дніпра. Крім того, у катакомбах проклали чавунний водогін. Але солдати, які несли службу поблизу цих підземель, божеволіли та накладали на себе руки. Незабаром військові фортеці та їх інфраструктура втратили свою необхідність. Так споруди Провалля стали руйнуватися.

Мертві в’язні старовинних катакомб

Наприкінці ХІХ ст. територія Паркової алеї стала колискою криміналітету. У теплу пору року тамтешні хащі слугували затишною схованкою для маргінальних злочинців. Прямо на схилі небезпечні маргінали облаштовували собі землянки.

Нерідко тут траплялися вбивства. Мерців просто скидали з пагорба. Майбутніх жертв злочинцям допомагали знайти пристарілі повії.

Річ у тім, що територія сучасного Маріїнського парку тоді була епіцентром розваг для багатіїв. Ввечері, коли зморшки не такі помітні, повії вилазили з провалля, щоб підчепити заможного клієнта. Ці «дівчатка» фліртували з обраним об’єктом на відстані. Вони ховалися за деревом, вигукували: «Ку-ку!» та бігли до наступного дерева. Так продовжувалася ця гра, доки жертва, непомітно для себе, не спускалася до Провалля. Там чарівна незнайомка перетворювалася на стару повію та ділилася своєю здобиччю із сусідами.

Через це згодом у народі прозвали Провалля «Зозулиною дачею».

Подейкують, що частину мокрих злочинів на Парковій алеї скоїли представники влади. Біля підпірних стін НКВС здійснював розстріли. Спосіб замітання слідів значно змінився після Другої світової війни. Тоді у Києві завівся серійний маніяк. Трупи він ховав у катакомбах. Зловмисник нападав лише на гостей столиці. Убитого й обкраденого він замуровував у підземеллі.

Зелений театр і його Господар

Щоб вигнати маргіналів із цього лісопарку, столична влада вирішила перетворити старі фортечні стіни на культурний простір. Так виник Зелений театр. Побудувати його вдалося дуже швидко завдяки ентузіазму німецьких військовополонених. Багатьом киянам вдавалося проникнути на кіносеанс або виставу абсолютно безкоштовно, скориставшись підземними ходами. Але наприкінці 60-х років Зелений театр згорів за дуже дивних обставин. Згідно з деякими даними, у нього просто потрапила блискавка. Через 10 років театр відреставрували, але невдовзі він продовжив руйнуватися разом із Радянським Союзом. За загадкових обставин театр знову горів у 1996-му році. Але не це найстрашніше!

На руїнах Зеленого театру часто траплялися самогубства. Багато людей розповідали, що у цих місцях вони відчувають незрозумілий напад паніки.

Якось однієї темної ночі 1956-го року міліціонер здійснював обхід. На сцені театру він побачив чоловіка у чорному плащі та крислатому капелюсі. Правоохоронець попросив незнайомця підійти, але той навіть не ворухнувся. Тоді міліціонер наблизився до невідомого, дістав кайданки та наказав підняти руки. Громадянин у капелюсі обернувся і мовчки простяг обидві руки. Міліціонер спробував надіти наручники, але яким же було його здивування, коли... вони пройшли крізь руки незнайомця і брязнули об землю.

Після цього правоохоронець потрапив до психіатричної лікарні.

До речі, цю людину в капелюсі тут зустрічали дуже часто, навіть серед білого дня. Зазвичай загадкова постать з'являється навпроти театру.

Як каже міська легенда, незнайомцем у плащі є колишній працівник Зеленого театру, який захоплювався чорною магією. З невідомої причини хтось замурував його у стіну. До речі, у 90-х група неформальних підлітків знайшла у стіні людські кістки.

Примару в капелюсі називають Господарем Зеленого театру. З його злої волі тут нерідко траплялися нещасні випадки.

Інша легенда Зеленого театру оповідає про двох міліціонерів. Якось уночі вони патрулювали на набережній і дісталися цього страшного місця. З катакомб вони почули чиїсь крики. Увійшовши до підземелля, правоохоронці когось побачили та кинулися за ним. Погоня зайняла довгий час і забрала всі патрони.

На ранок міліціянти вибралися з підземного лабіринту. Один із них помітив, що загубив у катакомбах портмоне, у якому лежало фото сина.

Незабаром хлопчик захворів. Попри всі старання медиків, через рік він помер. Тато-міліціонер звинувачував себе у смерті дитини. Від горя він наклав на себе руки.

Усі деталі цієї історії яскраво викладені в оповіданні «Господар» зі збірки «Моторошні легенди українського Потойбіччя».

Мертвий голос підземелля

Кажуть, що у стінах паркового підземелля можна почути голос тисячоліття. Час від часу у лячній пустоті лунає звук, схожий на вигук: «Ура!». Подейкують, ніби це гомін битви киян із татаро-монгольськими загарбниками. Вигук «Урах!» міг бути бойовим закликом татаро-монголів. У перекладі це означає: «Бий; швидше рухайся».

Втім, скоріше за все, цей дивний звук — ніщо інше, як відлуння автомобільного шуму з дороги, яка пролягає поруч.

 

Наразі Зелений театр знову став майданчиком для культурно-масових заходів. Але хто знає, скільки залишилося до наступної пожежі...

 

Автор: Юлія Мостова