Обмеження = можливості: як карантин змінив його життя?

 

4 роки тому незрячий спортсмен Роман Мостовий прозрів. Лікарю з Києва вдалося повернути зір 26-річному хлопцю. У віці 9-ти років Роман почав сліпнути після невдалої маніпуляції фельдшерки. У 20 років його остаточно поглинула пітьма. Значні проблеми із зором і несподівана інвалідизація завадили Ромі отримати професію. Тільки-но пристосувавшись до незрячого життя, його світ знов перевернувся. Медики відновили хлопцю 50% гостроти зору. Повернутися у спорт він не ризикнув. Поки Рома шукав своє призначення, він працював кур’єром. Але такий фах не влаштовував парубка. Реальність істотно змінив карантин. Зараз Роман Мостовий розвиває власний бренд Romaster. Що саме сталося та як вірити в неможливе — читачам газети «Промінь» розповідає герой цієї історії.

— То, як колишній інструктор з гірських лиж і паверліфтер став фактично ювеліром?

— Одразу зазначу, що ювелірними виробами на заході називають будь-які прикраси, як дорогоцінні, так і біжутерію. Я саме виготовляю прикраси з неблагородних металів і шкіри та інших тканин. Діаманти я поки не обробляю.

— Так, але ж це поки.

— Все можливо. Власне, з напівдорогоцінними камінчиками я вже працюю.

— То, як ти до цього дійшов?

— Коли почався локдаун навесні 2020-го, мене звільнили з роботи. Власниця компанії висунула претензію, що я не надто комунікабельний та ніколи зайвий раз не подзвоню їй, щоб дізнатися, як її справи. Звучить божевільно. Було ясно, що вона хоче заощадити на кур’єрі, поки громадський транспорт був недоступним для багатьох категорій населення. Потім я дізнався, що вона купила в офіс манекена, який коштував майже, як моя місячна зарплатня. Тож, якщо ви захочете дізнатися, де працює зло — я можу дати вам адресу. (Сміється)

Тож, без роботи на локдауні спочатку було прикольно, а потім трохи нудно. Якось я гортав YouTube, не знаючи, що подивитися. Випадково натрапив на відео з дивним заголовком: «Як сплести лан’ярд». Я не знав, що мається на увазі та вирішив подивитися це відео. Там якийсь чоловік плів якийсь шнур. В дитинстві дід навчав мене плести кошики з ліщини. Потім їх продавала моя мама. Тобто, подібні речі мене захоплювали завжди. Я взяв шнурки від моїх кур’єрських кросівок, але у мене не було потрібного п’яльця. Я зробив його з патрона від лампочки та двох цвяхів. Почав плести і мене це затягнуло. Потім я навчився робити кульки, кельтські ґудзики, а далі перейшов на браслети.

На локдауні було дуже складно придбати потрібні шнури. В магазинах майже нічого не було у наявності. Вдома я знайшов бабусині нитки для в’язання, потім розплів рибальську сітку дідуся. Коли задумався розплести светр, на щастя, зняли локдаун. (Сміється)

— Ти продовжив розвиватися у напрямку макраме?

— Так. Більшість думає, що макраме цікавить переважно дівчат-підлітків і бабусь, але це неправда. Майже на всіх майстер-класах, які я бачив, плели чоловіки. Чесно кажучи, щоб затягувати ті вузли, треба мати багато сили. Інакше прикраса швидко втратить форму.

— Де ти удосконалював свої знання?

— На жаль, в Україні я не знайшов гарної школи для виготівників аксесуарів. Є окремі курси, але всі ази можна вивчити безкоштовно у YouTube. Мені навчатися самому набагато зручніше.

— Як твоє хобі стало твоїм заробітком?

— Я вважаю, що хобі має ставати професією, у цьому немає нічого дивного. Мій шлях монетизації почався дуже просто. Я сфотографував кілька своїх робіт, сплетених з тих самих шнурків і рибальських сіток, та виставив знімки на моїй Facebook-сторінці. Фотки зібрали багато лайків і коментарів. Деякі люди стали запитувати ціни на вироби. Тут не треба мати великого розуму, аби зрозуміти, що на цьому можна заробляти.

Моїми першими замовниками стали родичі. Вже у липні я підготував низку прикрас макраме для офлайн-торгівлі.

— Як ти шукав місця для продажів?

— Спочатку я пропонував свої товари іншим магазинам, але наші уявлення про стиль і бізнес не збіглися. У мене було кілька готичних прикрас, які взяв під реалізацію рок-магазин і таки продав їх. Але я хотів активніших продажів і реклами. Тому я вирішив попрацювати на Андріївському узвозі. Місто дало мені дозвіл і я 2 дні простирчав біля Андріївської церкви.

Поки я там стояв, інші майстри намагалися мене запевнити, що хендмейд зараз не в тренді та заробітку на ньому не варто очікувати. Але я вважаю, що немає нічого тупішого, ніж працювати на першій ліпшій роботі, а вечорами зі сльозами на очах плести браслетик і думати про несправедливість життя. Ми живемо один раз, я хочу використати цей шанс на повну!

Правда, на Андріївському узвозі я дійсно нічого не продав. Ніхто з перехожих навіть не звертав на мене увагу. Ввечері у мого сусіда купили шкіряний браслет і на радощах він став пригощати інших майстрів морозивом.

Потім я поїхав з цим же товаром аж до Обухова, у парк «Київська Русь». Там моїми виробами цікавилися, але продати я зміг тільки 1 браслет. Його придбала панночка з Нью-Йорку.

— Друга невдача поспіль — у багатьох після цього опускаються руки. Чому ж ти не здався?

— Ну, мені дуже не хотілося бути кур’єром. (Посміхається) Я полюбив робити прикраси, а кохання не зраджують. (Посміхається)

Там у «Київській Русі» напроти мене торгувала одна руденька відьмочка. Вона таки щось знала. Біля її столу толочилося чимало покупців. Я став придивлятися до неї, до інших торговців і покупців: які товари представлені, на що і як реагують люди. Це допомогло мені істотно змінити свій асортимент. Я не копіював, я вивчав, чого саме хочуть люди. За 2 тижні я торгував на лицарському фестивалі в «Х-парку». На моєму столі вже були рокерські підвіски та оксамитові чокери з шипами. Вони допомогли мені зібрати непогану касу.

З осені я розпочав торгівлю у рок-клубах. Зараз я хочу поступово відходити від виїздів на події та черпати більше прибутків від індивідуальних замовлень. Мені особливо подобається працювати з артистами, бо у них дуже гнучке мислення. З такими клієнтами виходять доволі цікаві вироби.

— Як ти підбираєш місця для торгівлі?

— Коли я працюю над дизайном, я бачу свого клієнта. Тож не складно зрозуміти, де його зустріти.

— Розкажи про свій бренд Romaster: що він собою являє?

— Romaster — це виклик буденності та стандартизації. Це не антигламур, це опозиція та сумнів у нормальності того, що суспільство вважає нормальним. Це відсутність обмежень і страхів перед власною несхожістю на загальноприйняті ідеали. Romaster — це такий собі заклик проявляти власну індивідуальність конструктивними способами. Я вважаю, що кожна людина унікальна та має багатий потенціал. Але щоб самореалізуватися у житті, бути щасливим і багатим у повному розумінні цього слова, потрібно не боятися проявляти особисту ідентичність. Стиль допомагає людині створити і підтримувати свій власний внутрішній настрій.

Я хочу, щоб кожен зміг знайти у моєму асортименті відображення самого себе.

— Що саме є зараз у твоєму асортименті?

— Я роблю прикраси з натуральної шкіри, мережева і оксамиту. Я працюю в дуже різних техніках. У мене є як макраме, так і аксесуари з кольчужним плетінням. Я люблю гратися з усілякою металевою фурнітурою: шипами, черепами та іншою брутальщиною. У той же час у мене є доволі ніжні чокери та підвіски з каменями, які нагадують пізнє Середньовіччя. Наразі я планую робити ремені. Пізніше хочу запустити в продаж футболки з незвичайними принтами.

— В чому твоя головна фішка?

— Я стараюсь робити максимально простий дизайн з виразним характером. Я надаю перевагу елегантній лаконічності і людям це подобається.

— Що тобі допомагає так стрімко розвиватися?

— Кожен концерт, на якому я торгую, кожен клієнт — це революція для мене. Щоразу я роблю для себе певні висновки, які допомагають мені оптимізувати та вдосконалити свій асортимент. Я дуже радий, що люди відкрито діляться своїми побажаннями.

Я вірю, що навіть такий магазинчик, як мій, здатний змінити цю реальність. Раніше в клубах, де я торгую, майже ніхто нічого не продавав. Деякі музиканти торгували футболками та не мали у тому великого успіху. Тепер окрім мене торгує велика кількість людей, які намагаються знайти свіжі ідеї та втілити їх у своїй творчості. Магазинчики рок-атрибутики, з якими я контактую, стали сміливіше урізноманітнювати свій асортимент. Деякі з моїх знайомих також повідкривали точки з неформальними прикрасами. Я дуже радий, що певною мірою вплинув на їхню думку, зміг трохи підтримати та підштовхнути їх до розвитку. За останній час у цьому середовищі стало веселіше. Приємно мати справу з людьми, які в себе вірять. Насправді немає нічого неможливого.

— Що ти плануєш на майбутнє?

— Найближчим часом розпочну торгівлю на міжнародному інтернет-майданчику. Мені дуже цікаве середовище з великою конкуренцією. Це корисно для саморозвитку. У майбутньому мрію відкрити магазин. Я хочу займатися не лише аксесуарами. Мені цікаво створювати одяг, предмети декору та інтер’єру. Я вважаю, що меблі також повинні мати елегантний вигляд, а не просто бути зручними коробками для речей.

— Що ти побажаєш нашим читачам?

— Ніколи не дослухатися до невдах!

Матеріал із газети «Промінь» №25-28 від 26.07.2021