Дивні ритуали, вбивства та лісові ігри: як будувався Київ?

Місто — територія, обгороджена високим частоколом і захисними валами. Принаймні, так вважали наші предки — слов'яни. Незвичайна горбиста місцевість біля Дніпра стала містом приблизно в V столітті. За легендою його заснували полянський князь Кий, а також його родичі — брати Щек, Хорив і сестра Либідь. Існування цих хлопців не доведено. Проте, історикам потрібно розповідати людям історії, чому ж для цього не згодиться легенда!

Так ось, випадково або навмисно Київ розташувався одразу на двох шляхах — шовковому і варязько-грецькому. Це сприяло значним прибуткам в місцеву казну. Так Київ розвивався, а значить — будувався. Як же це було? Ах, якби хтось дійсно знав...

Що ж, наведемо офіційні дані, поки їх не спростували!

Звідки будемо будувати?

Першим пунктом містобудування вважається Старокиївська гора. Довгий час нею називали місцевість, на якій зараз знаходиться музей історії України. Більш того, таке її ім'я зустрічається в дуже багатьох офіційних документах.

Як свідчать нові дослідження, Старокиївською є Замкова гора (біля Андріївського узвозу). Саме там розташувалася перша княжа резиденція.

Поступово місто розросталося, але не так швидко, як зараз. Поділ почав активно розвиватися у IX столітті. Хрещатик залишався густим лісом ще за часів князя Володимира. Але про все по порядку...

Біля річки якось краще...

Поки в Києві не встановили радянську владу, риби в Дніпрі було дуже багато. Кажуть, що її можна було ловити руками. У цих водах водилися не тільки сом і щука, але також багато інших видів річкових мешканців. Розвиток промисловості та будівництво ГЕС знищили фауну Дніпра. Але в період заснування Подолу була зовсім інша історія...

Отже, Поділ став Нижнім містом, яке заселили різні ремісники. Його територією протікала невелика річка Почайна, в якій князь Володимир хрестив городян. Пізніше Дніпро поглинув Почайну. Але поки вона протікала — приносила значні незручності подолянам. У період повеней річка значно затоплювала місцевість. Ця особливість відбилася на характері архітектури.

На початку Х століття на Подолі зводили виключно дерев'яні будинки з підклітами (нижнім нежитловим поверхом господарського призначення). У кожному домі була глиняна піч. Варто відзначити, що стародавні кияни будували з дерева зовсім не тому, що вирубаний ліс потрібно кудись дівати. Дерев'яні оселі набагато тепліші за кам'яні. Оскільки в Київській Русі було значно холодніше, ніж в Європі, нашим предкам довелося відмовитися від надійнішого, але менш теплого кам'яного житла.

Власне, в Х столітті населення Подолу стало стрімко збільшуватися. Цьому сприяв розвиток рибного господарства. Разом з тим поліпшувалися будинки, перетворюючись зі скромних теремів в садиби з господарством. Паралельно розширювалася вулична мережа. Поділ буквально став пронизаний вузькими звивистими вуличками.

У XVI столітті все міське життя зосередилася на Подолі. Саме тут розмістилася міська ратуша. Оселі місцевих жителів багатіли. Все більше зводили 3- і 4-поверхові будинки.

У XIX столітті на Подолі розміщувалося 2068 домівок. На той час у всьому Києві налічувалося 3672 будинки. 9-го липня 1811-го року на Подолі розгорілася велика пожежа. В результаті були знищені практично всі доми. Поки Поділ перебудовували, його жителів переселили на Андріївський узвіз. Правда, довелося добудовувати безліч нових осель на узвозі.

Тодішній головний архітектор Києва Андрій Меленський мав намір повністю відтворити вигляд втраченого району і зберегти колоритний київський стиль.

Але креслення реконструкції Меленського не затвердили в Петербурзі. Створити вдаліший план доручили пітерському архітектору з «исконно русским» ім'ям — Вільяму Гесте. Імператорський фахівець вважав за краще зробити Поділ новим районом з широкими вулицями та прямокутною структурою. При проектуванні Вільям не врахував особливості рельєфу й існуючих систем комунікацій. Дотриманням київського архітектурного стилю також знехтували.

Свою історичну форму зберегли лише кілька вулиць: Покровська, Боричів Тік і Притисько-Микільська. Їх конфігурація не порушена досі.

Розбійницький ліс

Хрещатик — найширша вулиця Києва. Її ширина складає 75 м. Крім того, у світовому чарті найдорожчих вулиць для проживання Хрещатик посів 33-тє місце. Цікаво, що містом Хрещатик став тільки в 1797-му році. До цього тут був густий ліс. У північній частині нинішнього Майдану Незалежності красувалося озеро, з якого витікав маленький струмочок. Пронизуючи Бессарабську площу, він впадав у річку Либідь. Дивно, але після татаро-монгольської навали це озеро перетворилося на болото. Пізніше його назвали «Козячим».

За часів Київської Русі частину Хрещатика називали Перевісищем. Причина в тому, що на відрізку від Майдану Незалежності до Європейської площі князі влаштовували собі полювання за допомогою спеціальних тенет — перевісів. Їх встановлювали в певних місцях, куди пізніше заганяли тварин. Через деякий час прості жителі Києва також почали полювати і розважатися в цьому лісі.

Протягом століть єдиною спорудою на Хрещатику служили Лядські ворота.

Змінювалися часи, змінювалися назви, а ліс залишався незмінним. Його зелений спокій іноді розбавляли козаки. Хочеться сподіватися, що розбавляючи, не сильно бадяжили. Саме тут у XVII столітті браві українські лицарі займалися виробництвом алкогольних напоїв. Робили вони це з дозволу влади. Уздовж пагорбів Хрещатої долини, як тоді називали Хрещатик, розташовувався козацький хутір, і нічого більше...

Появі міської вулиці в глухому, але дикому лісі сприяло перенесення Контрактового ярмарку з Дубна до Києва. Це сталося в 1797-му році. Настільки важливу для міста подію вирішили провести в Хрещатій долині. Це місце виявилося неймовірно зручним для ярмарку, оскільки долина об'єднує три частини Києва. До неї ж вела дорога з Василькова. Ярмарок приніс значні поповнення в казну, що сприяло розвитку міста. Згодом Хрещату долину стали забудовувати.

Вже після проведення ярмарки тут почали з'являтися одноповерхові дерев'яні будинки. Їх основна частина розташувалася на території сучасного Майдану Незалежності. Бессарабська площа залишалася лісовою зоною, в якій промишляли розбійники.

Попри статус околиці, в Хрещатій долині побудували театр і кілька маленьких готелів. Ярмарок при цьому залишилася постійним базаром, на якому проводилися циркові виступи. У 1874-му році ринок перенесли на Бессарабську площу, а на його колишньому місці облаштували сквер.

На початку ХХ століття Хрещатик перетворився на діловий центр. Крім розважальних закладів і готелів з'явилися банки і комерційні контори. У 1912-му році тут звели перший в Києві хмарочос. Будівля мала 12 поверхів. Її висота сягала близько 50 м. Хмарочос Гінзбурга розміщувався на території сучасного готелю «Україна».

Але, все що побудували, знесли в 1941-му році. Перш ніж фашисти окупували столицю України, радянські війська замінували Хрещатик та інші центральні вулиці міста. Так зник старовинний Київ.

Наводити порядок на руїнах довелося без перебільшення всім мешканцям міста.

В кінці 40-х рр. почалася нова забудова Хрещатика.

Що там за Дніпром?

Лівий берег Києва мав все необхідне для комфортного життя. Правда, було це десь в IV-III тисячоліттях до н. е. Саме тоді тут заселилися люди. Трав'янисті рівнини, густі ліси і численні водойми, багаті рибою, створювали сприятливі умови для життя.

Згідно з деякими відомостями, за часів Київської Русі сюди тікали окремі злочинці та язичники, які не бажають жити в християнському суспільстві. Масове заселення Лівобережжя почалося тільки в кінці ХV століття. Більш ранньому розвитку перешкоджав рівнинний ландшафт. Така територія була більш вразливою для ворогів.

Отже, появі сіл на Лівобережжі сприяла церква. Тоді Обителі Господні стали купувати земельні ділянки на Лівому березі Дніпра. Щоб стимулювати людей вести на них господарську діяльність, їм запропонували пільги і податкові поступки. Берег дуже швидко заселився. Згодом утворилися численні села.

Після об'єднання Литовського князівства з Річчю Посполитою освоєнням лівобережних земель також зайнялися шляхтичі. Вільне містечко Милославичі отримав пан Ян Вигура. Пізніше населений пункт назвали Вигурівщиною.

Протягом дуже тривалого часу Лівий берег Дніпра залишався передмістям Києва. Тут панувало сільське життя. Можливість торгувати в Києві дозволяла селянам бути заможними.

У 70-х роках XIX століття на Лівобережжі з'явилася залізниця. Робітники, що будували її, отримали підприємницькі пільги. Так виникла Дарниця, в якій швидко розрослися різні комерційні підприємства. Незабаром поблизу побудували Нову Дарницю, що стала дачним селищем. 

Саме тут проводили свою відпустку чимало заможних людей. У радянську епоху Дарниця перетворилася на промислове селище.

Під час Другої світової війни Троєщина стала місцем дислокації партизан. Щоб знищити ворога, фашисти спалили не тільки це село, але також всі сусідні. Частина жителів була вивезена до Німеччини. Так на Лівобережжі залишилося всього 30% колишнього населення.

У 50-х рр. села Лівого берега став поглинати Київ. Спершу міські будівлі з'явилися в давніх селах Микільська Слобідка, Дарниця та Воскресенка. Решта сіл (Троєщина, Вигурівщина, Осокорки і Позняки) занепадали. Майже вся молодь переїжджала в місто, а серед решти жителів розцвів алкоголізм. У 70-х рр. ці колгоспи визнали збитковими і на їх місці спорудили міські багатоповерхівки з суперграфікою. Так тоді називали будинки із забарвленням «Я краще осліпну».

Дивні ритуали та ще деякі особливості

Як свідчать окремі джерела, російський імператор Петро I планував перетворити Київ на виключно військове місто, але реалізувати цей план йому не вдалося.

Перший будівельний бум Київ пережив у кінці XVII століття. Тоді гетьман Іван Мазепа виділив велику інвестицію на ці цілі. Значно перетворюватися і розширюватися місто почало з 1840-го року. До цього Київ ділився на три окремі частини: Поділ, Нижнє місто і Верхнє місто. У період другого будівельного буму їх об'єднали. Активно будували не тільки житлові будинки, але також численні церкви. Саме тоді виникли різні архітектурні шедеври, що стали пам'ятками. У той період за рік виганяли приблизно по 120 будинків.

Як розповідає історик-києвознавець Наталія Попова, тоді в кожній будівельній бригаді був свій шаман. Таких чаклунів називали Касьянами. До наших днів у подробицях зберігся ритуал будівельного чаклуна — закладчина.

Він проводився під час закладання першої цеглини. Господар майбутнього будинку мав принести данину майстрам — відро горілки і сорочки для кожного. В іншому випадку будинок стояти не буде. Після такого жертвопринесення Касьян ставав до одного з кутів і підкидав сокиру в повітря, нашіптуючи заклинання. Потім шаман сипав у кут магічний порошок. У цей момент господар повинен був назвати ім'я жертви, яку він приносить домовому. Часто на втіху дрібному гному віддавали не тільки ворогів і тещ, але також дружин.

Зараз Київ один з лідерів в Європі за темпами будівництва. Чи потрібно нам стільки нових порожніх будинків — пишіть в коментарях!

 

Автор: Юлія Мостова