Кошмарні блукання: чому люди полюбляють страшні історії?

Нарешті! Нарешті! Нарешті! Вже зовсім скоро покажуть страхолик «Доктор Сон»! Ще один фільм за мотивами однойменного роману Стівена Кінга обіцяє зібрати непогану касу ;) «Як добре, що люди люблять погані історії» — напевно так думає Стівен, сидячі у своєму маєтку в коштовних капцях.

До речі, нещодавно відбулася третя екранізація за мотивами роману «Воно».

Ця історія була написана ще у 1986-му році, але досі користується популярністю. Тож, якого дідька ми так любимо страшні та навіть дуже жахливі історії? Чому із задоволенням блукаємо кошмарами? Про це я поспілкувалась з психологами та страшними музикантами із гурту «Sinfury».

Що з цього вийшло...

Власне, на екрани монстри видерлись, як тільки виникли ці екрани. Першим фільмом жахів історики кіно називають 12-хвилинну стрічку «Замок диявола». Ця картина вийшла у прокат ще в 1896-му році. Саме вона витягла з пекла у шоу-бізнес всі демонічні створіння. Сюжети та стилістика жахливих картин змінювалась разом з темпераментом епохи, а точніше — страхами, які прогресували разом з людством. На зміну демонам, яких створив страх перед власною схильністю до гріхів, прийшли божевільні вчені, які штампували зомбі-монстрів, а потім — серійні маніяки.
Нову форму життя хоррор-фільмам дав Чарльз Менсон та йому подібні злочинці. Важливу роль в цьому відіграла преса, яка старанно лякала публіку подробицями вбивств та ґвалтувань. Як наслідок, у 70-х рр. виникли снафф-фільми. Вони являли собою псевдодокументальне кіно з однотипними сюжетами. В них мертвою зазвичай ставала прекрасна білява дівчина, яку катували після того як зґвалтували. Так жахи проникли в порно, а чимала кількість хоррор-фільмів перейняла відверті сцени. Доволі часто снафф-стрічки видавали за реальні кадри.
У 80-х рр. дивакуватий хлопець з рок-гурту, на чиї концерти ніхто не ходив, звернув увагу на шалену популярність хоррор-фільмів та вирішив використати естетику жахів у музиці. Так гурт «Black Sabbath» та його фронтмен Оззі Осборн почали ганяти чортів зі своїх гітар. Про всяк випадок всі члени гурту начепили на себе великі хрести, а сам Оззі став фарбувати волосся виключно у радикальний чорний колір. Скоро у «Black Sabbath» з’явилися свої послідовники, які залюбки експлуатували старі страхи, створюючи нові. Крім цього виникали окремі музичні напрями та вельми колоритні образи. Одним із найуспішніших та жахливих експериментів став випускник християнської школи — рокер Мерілін Менсон.

Він зіграв на ототожнені з маніяком Чарльзом Менсоном та створив новий образ Антихриста, який пізніше отримав інопланетне походження.
Так, фактично за 100 років існування хоррор-індустрія проявила всі свої здібності. Дивувати публіку вже практично нічим, проте вона продовжує дивуватись, лякатись і в черговий раз дивитися фільми про знайомих монстрів. З чим пов‘язана ця жахлива залежність?

Теорія та практика

«Конечно же мы любим фильмы ужасов! Больше всего нравятся фильмы, смотря которые ты веришь в происходящее, будь они даже частью чей-то больной фантазии. Меня, например, очень привлекает инфернальная тематика, демоны и все такое, то чего могут боятся люди, воспитанные нашей набожной культурой», — розповідає Марк, лідер екстрим метал-гурту «Sinfury».

До речі, назва колективу перекладається як гріх та лють (sin та fury).
«Смысл таков, что порой мы совершаем плохие поступки в приступах злости, за которые мы можем расплачиваться всю жизнь. Смысл в том, чтобы не дать таким эмоциям взять верх над рассудком», — пояснює назву гурту Марк.
Як зазначають музиканти, жанр екстремального металу, в якому вони грають, є позитивним викидом негативного.

З допомогою демонічного гроулінгу (вокалу) гурт «Sinfury» намагається висловитись про те, що в самих музикантах викликає гнів. Можливо, це допомагає їм не грішити, або пробуджує грішну лють. Цей жанр також можна назвати побічним явищем розвитку індустрії хоррору.
Вадим, бас-гітарист гурту, вважає, що інтерес до фільмів жахів викликає страх перед неусвідомленим.
«Просмотр фильмов помогает принять свой страх. Музыка – страх подогревает желание исполнять ее, чтоб будоражить умы и кровь», — коментує басист.
На думку музикантів, інколи хоррор-фільми допомагають плодити нові страхи, але не насильство.
«Это мнение эгоистов, которые не умеют видеть разнообразие. Deathmetal артисты чаще в миру добры и отзывчивы», — стверджує Марк.
Але що ж про це думають вчені?

Експертна оцінка жахливого

Як зазначають вчені, інтерес до страшненького мистецтва викликаний адреналіном. Під час перегляду хоррор-стрічки глядач знаходиться у напруженні. Відчуваючи небезпеку, організм виділяє адреналін. Коли людина усвідомлює відсутність реальних загроз, в кров потрапляє велика кількість ендорфінів — гормонів щастя. Саме цей механізм спонукає нас лоскотати нерви страшними історіями. Правда, психологи запевняють, що не все так просто...
За словами знавців людських душ, вампіри, зомбі та жорстокі вбивці є певним символом, без якого не може обійтись людство. Кінодослідник Робін Вуд стверджує, що хоррори слугують своєрідним протестом проти загальноприйнятого поняття нормальності. Яскравим прикладом є готична комедія «Сімейка Аддамс».

Ця дивакувата родина стала насмішкою над тим, що більшість вважає гідним стилем життя. На жаль, навіть більшість входить в оману. Насправді, уявлення кожної людини про нормальність дуже відрізняються. Але схильність створювати щось усереднене, пересічне, нібито підлаштоване під всіх малює певний стандарт, який стає нав’язливим ідеалом. Насправді, така зрівнялівка дратує багатьох людей, але лише деякі з них готові жити за власними стандартами, що стає викликом для основної маси.
Фільми жахів дозволяють приміряти те, що може погрожувати загальноприйнятій нормальності. Як зазначає Робін Вуд, нормальність пригнічує людей, оскільки вбиває можливість для самовираження. Саме завдяки нав’язливій нормальності чимало людей не можуть самореалізуватися та знайти своє щастя. Перегляд хоррорів допомагає хоча б на певний час позбавитись від своїх комплексів та страхів, викликаних репресіями нормальності.
Вуд вважає, що популярність фільмів жахів свідчить про те, що суспільство не влаштовує існуюча система норм.

Таким чином, маніяки та інфернальні істоти є художнім втіленням того, що пригнічено соціальними стандартами. Тож, складні стосунки вбивць, зомбаків та інших «дітей ночі» з суспільством є втіленням проблеми дискримінації, і в цих історіях дискримінований виступає в ролі мисливця за тілами та душами.
Психологи вважають, що фільми жахів приваблюють людей, яким доводиться пригнічувати свої бажання та емоції. На жаль, це змушена робити щодня майже кожна людина. Емоційне пригнічення найбільш розповсюджене у містах, де постійно доводиться взаємодіяти з безліччю людей, а також проводити дозвілля у чергах та заторах.
Комплекс неповноцінності також спонукає до перегляду страшного кіно, в якому глядач також ототожнює себе зі злим персонажем.
Мистецтво лікує. Передивляючись стрічку, людина задає собі питання та шукає на них відповіді. Хоррор також допомагає зрозуміти себе та оточуючих.
Як вважають вчені, розвиток економіки, соціальної толерантності та поширення свободи особистості можуть похитнути популярність жахливого мистецтва. Оскільки хоррор є виплеском болю від несправедливості, пригніченості та дискримінації, людство має прагнути до створення суспільства, якому не потрібні кіножахи.
Таке цілком можливо, та коли — невідомо. Тим часом тисячі людей купують квитки на відзняті історії, які не хочуть зустріти у власному житті.
Дозвольте собі особисту свободу, але пам’ятайте: вона закінчується там, де починається свобода іншої людини.

Автор: Юлія Мостова